Сайт доступен по адресам: http://madrovers.blogspot.com или http://madrovers.org.ua
17.8.06
Недалекий, але...
… далеко не найкращій виїзд. Тому буду писати українською та багато матюкатися. Багато матюкатися та писати українською.
Південний вокзал.
Як і зазвичай виїзд почався зі стріли під колонами Південного вокзалу. Точно знав, що буде Плохой, який повинен був привезти розтяг. Був впевнений, що поїду на виїзд з Уксусом на Новостью. Але сталась халепа. Новость потягнув спину, Уксус захворів. І їхав би я сам, якби за дві години до стріли не знесло башту Аптеці, який теж вирішив їхати.
Плохой ще ввагався їхати чи ні. Звонив додому, єбав мозги своїм предка, які були проти цієї мандрівки, хоча Плохого ще не дуже турбувало. Більше його турбувало, що в нього не було паспорту.
Я почав обдзвонювати всіх, в надії, що хоч хтось ще зібрався на виїзд – дарма. Пішли брати квитки на потяг. Квітки були лише в купе та коштували 38 гривень. Блядь, не цікаво стає їздити потягами.
Не довго вагаючись ми втрьох пішли до привокзальної крамниці та взяли пляшку сливи, помандрували до парку поблизу вокзалу, де успішно йобнули цю пляшку. Потім (вже вдвох) помандрували на привокзальну площу, де зустріли Юльку Маківку, з якою сиділи та пили пиво, вбиваючи час, а Плохий уєбав додому.
І, суко, підходить до нас невміняємий хлопець. Попросив пива, на шо ми сказали: хуй. Потім йому здалося, що ми з ним разом ходили на бокс у Локомотив, що він мене знає, що знає, що я живу на Лисій горі, що колись дав пизди йому та його друзям. Блядь, що він виконував, йобнуться: цілувався з собаками, дойобувався до кожного, хто сидів на майдані, навіть трохи не відхватив піздюлін. Потім знов підійшов до нас та добре підняв нам настрій розповідями про свою любов до бабусь світу, про викапування металу. Ну блядь, цирк не інакше.
Юлька теж їхала у бік Донецька, додому, але іншим потягом. Вмявилось, що потяги відправляють майже в один час та з однієї платформи. Ну то й попрямували на перон. Тільки-но виходимо, як з параши одного з вагонів потекло лайно. Прямо на пероні, у великому місті, в санітарній зоні. Ця «подія» викликала невтихаючий протест Аптеки: Шо за нахуй? А! Так це потяг Москва – Адлер. Усе в порядку. Тоді можна. Це ж масквічі до Сочей пупатися їдуть.
Посадили Юльку в охуєвший поїзд, вона пообіцяла, що може під‘їде на матч, а ми попрямували до свого вагону.
Донецьк.
«Місто синіх териконів» мене не збуджувало ніколи. Аптеку тим паче. Він у столиці шахтарського краю втретє за останній місяць, я – вдруге за два місяці.
На виїзді удвох, спека невйобна, до початку матчу 8 годин, Донецьк. Нічого хорошого це не передвіщало. Шо можна робити в Донецьку удвох, у спеку вісім годин? Блядь, не знаю. Помандрували до НСК Олімпійський та мандрували по центу, ховаючись від сонця у тіні. Здавалось, що сонце йобнулось на всю голову та вирішило вбити все живе.
Втішало те, що Аптека знає, де знаходиться стадіон, бо він був вже на ньому місяць потому. Бо я дуже сумнівався, що хтось у Донецьку знає, де грає Металург, некажучи те що, де грає Олімпік. І шо ти думаєш? Він забув, де знаходиться стадіон і як до нього їхати. Я охуїв. Далі краще. Я купив мапу Донецька, гадав, що йому буде краще орієнтуватися. Ні хуя. Відкриваю мапу, показую – ми тут. Він: ага, значить стадіон тут (показує на північ), а шо це за хуйня? Вокзал? А, тоді тут (показує на південь). Точно тут. Блядь, він знає у якому дворі є лавки, де можна купити хот-дога, а забув, де стадіон. Суко.
Я почав зайобувати місцевих мешканців і Аптеку одночасно питаннями про стадіон Олімпік. Відчуваючи увесь тягар відповідальності, Аптека все ж таки згадав номер тролейбусу, і ми попрямували в район БОССЕ, де і знаходився естадіо. У центрі все одно нема чого робити.
До речі. Сфера громадського харчування стала проблемою для нас. Чисельні кахве служать скоріше культурними закладами, аніж закладами харчування. Навіть на околиці зайшли у кафе поїсти. Десятиметровий акваріум з тропічними рибами, вся хуйня, невйобний бар з абсентами та текілами, ну а їжа… олів‘є – 10 грн., картопля фрі – 8 грн., чай – 5 грн., котлета по-київські – 20 грн. А до мажорних кахве центру ми навіть боялись заходити. Серед фаст-фуду дуже популярні хот-доги та курчата-гриль.
Зважаючи на літо, їдальня інституту торгівлі не працювала. Блядь, а минулого разу, у травні, ми нехуйово там поїли на 5 гривень з рила.
Стадіон Олімпік.
Цимось цей стадіон нагадує наші Баварію та Спартак, тільки краще. Парковка біля стадіону більше ніж на привокзальній площі Донецька. Біля головного поля безліч майданчиків з натуральним газоном. Саме майданчиків, бо дуже великі за для полів. На одному з цих майданчиках можна розмістити чи найменше три поля. Трибуна (одна вздовж поля) розрахована на 600 чоловік, але дуже комфортна. Навіть на центральному секторі на сидіння натягнути чохли, бо сидіння пошли по пізді (як на Спартаку). В туалеті білий кахель, чистота. У кранах навіть гаряча вода є, та є сушилки для рук. Уявляєш собі таке в сортирі на стадіоні?
Південний вокзал.
Як і зазвичай виїзд почався зі стріли під колонами Південного вокзалу. Точно знав, що буде Плохой, який повинен був привезти розтяг. Був впевнений, що поїду на виїзд з Уксусом на Новостью. Але сталась халепа. Новость потягнув спину, Уксус захворів. І їхав би я сам, якби за дві години до стріли не знесло башту Аптеці, який теж вирішив їхати.
Плохой ще ввагався їхати чи ні. Звонив додому, єбав мозги своїм предка, які були проти цієї мандрівки, хоча Плохого ще не дуже турбувало. Більше його турбувало, що в нього не було паспорту.
Я почав обдзвонювати всіх, в надії, що хоч хтось ще зібрався на виїзд – дарма. Пішли брати квитки на потяг. Квітки були лише в купе та коштували 38 гривень. Блядь, не цікаво стає їздити потягами.
Не довго вагаючись ми втрьох пішли до привокзальної крамниці та взяли пляшку сливи, помандрували до парку поблизу вокзалу, де успішно йобнули цю пляшку. Потім (вже вдвох) помандрували на привокзальну площу, де зустріли Юльку Маківку, з якою сиділи та пили пиво, вбиваючи час, а Плохий уєбав додому.
І, суко, підходить до нас невміняємий хлопець. Попросив пива, на шо ми сказали: хуй. Потім йому здалося, що ми з ним разом ходили на бокс у Локомотив, що він мене знає, що знає, що я живу на Лисій горі, що колись дав пизди йому та його друзям. Блядь, що він виконував, йобнуться: цілувався з собаками, дойобувався до кожного, хто сидів на майдані, навіть трохи не відхватив піздюлін. Потім знов підійшов до нас та добре підняв нам настрій розповідями про свою любов до бабусь світу, про викапування металу. Ну блядь, цирк не інакше.
Юлька теж їхала у бік Донецька, додому, але іншим потягом. Вмявилось, що потяги відправляють майже в один час та з однієї платформи. Ну то й попрямували на перон. Тільки-но виходимо, як з параши одного з вагонів потекло лайно. Прямо на пероні, у великому місті, в санітарній зоні. Ця «подія» викликала невтихаючий протест Аптеки: Шо за нахуй? А! Так це потяг Москва – Адлер. Усе в порядку. Тоді можна. Це ж масквічі до Сочей пупатися їдуть.
Посадили Юльку в охуєвший поїзд, вона пообіцяла, що може під‘їде на матч, а ми попрямували до свого вагону.
Донецьк.
«Місто синіх териконів» мене не збуджувало ніколи. Аптеку тим паче. Він у столиці шахтарського краю втретє за останній місяць, я – вдруге за два місяці.
На виїзді удвох, спека невйобна, до початку матчу 8 годин, Донецьк. Нічого хорошого це не передвіщало. Шо можна робити в Донецьку удвох, у спеку вісім годин? Блядь, не знаю. Помандрували до НСК Олімпійський та мандрували по центу, ховаючись від сонця у тіні. Здавалось, що сонце йобнулось на всю голову та вирішило вбити все живе.
Втішало те, що Аптека знає, де знаходиться стадіон, бо він був вже на ньому місяць потому. Бо я дуже сумнівався, що хтось у Донецьку знає, де грає Металург, некажучи те що, де грає Олімпік. І шо ти думаєш? Він забув, де знаходиться стадіон і як до нього їхати. Я охуїв. Далі краще. Я купив мапу Донецька, гадав, що йому буде краще орієнтуватися. Ні хуя. Відкриваю мапу, показую – ми тут. Він: ага, значить стадіон тут (показує на північ), а шо це за хуйня? Вокзал? А, тоді тут (показує на південь). Точно тут. Блядь, він знає у якому дворі є лавки, де можна купити хот-дога, а забув, де стадіон. Суко.
Я почав зайобувати місцевих мешканців і Аптеку одночасно питаннями про стадіон Олімпік. Відчуваючи увесь тягар відповідальності, Аптека все ж таки згадав номер тролейбусу, і ми попрямували в район БОССЕ, де і знаходився естадіо. У центрі все одно нема чого робити.
До речі. Сфера громадського харчування стала проблемою для нас. Чисельні кахве служать скоріше культурними закладами, аніж закладами харчування. Навіть на околиці зайшли у кафе поїсти. Десятиметровий акваріум з тропічними рибами, вся хуйня, невйобний бар з абсентами та текілами, ну а їжа… олів‘є – 10 грн., картопля фрі – 8 грн., чай – 5 грн., котлета по-київські – 20 грн. А до мажорних кахве центру ми навіть боялись заходити. Серед фаст-фуду дуже популярні хот-доги та курчата-гриль.
Зважаючи на літо, їдальня інституту торгівлі не працювала. Блядь, а минулого разу, у травні, ми нехуйово там поїли на 5 гривень з рила.
Стадіон Олімпік.
Цимось цей стадіон нагадує наші Баварію та Спартак, тільки краще. Парковка біля стадіону більше ніж на привокзальній площі Донецька. Біля головного поля безліч майданчиків з натуральним газоном. Саме майданчиків, бо дуже великі за для полів. На одному з цих майданчиках можна розмістити чи найменше три поля. Трибуна (одна вздовж поля) розрахована на 600 чоловік, але дуже комфортна. Навіть на центральному секторі на сидіння натягнути чохли, бо сидіння пошли по пізді (як на Спартаку). В туалеті білий кахель, чистота. У кранах навіть гаряча вода є, та є сушилки для рук. Уявляєш собі таке в сортирі на стадіоні?
Доречі на Олімпіку проходив отбірний турнир на чемпіонат Європи серед юнаків до 19 років, про це ми дізналися з вигорівшої афіши біля стадіону. Отака хуйня.
Гра.
Почав Арсенал впевнено, але вже на сьомій хвилині пропустив. На двадцять сьомій наші вже пройобували 0:2. Саме цікаве, що гравців це не засмучувало. Вони у тому ж дусі продовжували штурм воріт Олімпіка. Найкращім був Славка Шаенко, який їбав та найобував захист Олімпіка на правому фланці, за що і отримував по ногах. І вже на 35-й хвилині Адріанов забив гол-красень, та так закрутив м‘ча, що ми не відразу повірили, що м‘яч у сітці.
Другий тайм красно-білі продовжували атакувати. Давали просратися донецьким Волга, Адріанов, все той же Шаенко, дотепно підключався по правому флангу Абдулмеджидов, впевнено розпасовував Сумцов, додавали гостроти до атак Мартишов, який вийшов на заміну, та Дьяченко, який відзначився на 60-й хвилині. Досить впевнено у другому таймі керував захистом Борзенко, навіть Льоша Горбунов доволі впевнено грав на виходах, коли захист таки провалювався.
Ой, як цього разу хлопці у красних футболках хотіли перемогти. Блядь, немов це останній матч у їх житті. Рвали та розривали Олімпік, який від охуєння не міг навіть перейти на половину поля Арсеналу. І от одна з нечисленних атак донеччан , навіс у боротьбу, Горбунов виходить, йде на м‘яч, випускає його і на 84-й хвилині рахунок стає 3:2. Суко!!!
Нерви були на межі. Усі гравці Арсенала зривались та відривались на гравцях Олімпіка та суддях. 3 жовтих картки арсенальці отримали за невдоволення рішенням судді, а Дьяченко за це отримав другу картку та залишив поле. Отака собі боротьба була у цьому матчі та, скажу вам, доволі нехуйова гра Арсенала, гра чемпіонів… майбутніх… сподіваюсь.
Шиза, як для двох, була непогана. Врешті-решт була, більше - скажу у кінці.
Після гри ми підійшли до Кесіля, та спиталися, чому замість стабільного і надійного Літовченка ставлять Горбунова, який кожного разу неприємно вражає нас. Відповідь була доволі простою. За вимогами ПФЛ у команді другої ліги має грати хоча б один гравець 1989-го року народження. Такого гравця тренери вирішили поставити на ворота. Отака неприємна новина.
Після матчу ми попиздили на вокзал. Квитків до Харкова не було на добу. Аптека взяв квиток до Микитовки. Я домовився з провідницєю, щоб вона прописала його до Харкова. О дев‘ятій єдина знайома людина у цьому місті занурилась у темряву та поздувала додому, а мені досталася фора у 4 години до потяга на Дніпропетровськ, по справах треба було їхати.
І чотири години я розсікав густе та насичене повітря, яке мені здавалося щільнішим за песок. Гаряче, нерухоме повітря. Люди на пероні, які то й робили, що штурмували вагони у напрямку Сімферополю та Харкова. Переважно жінки, молоді та привабливі. Я проходив мимо них та думав, куди вони їдуть. Ось ця мабуть на навчання до Харкова, а ось ця певно на море, точно на море. А вони мабуть думали, шо то за уйобок ходить туди-сюди?
Багато якихось грузових, дорослих вражень, мало весілля, мало випито та й ні з ким було. Багато роздумів про місто, та про людей, які в ньому мешкають. А ще ця йобана поразка, цей прпєздєний гол… Ось і весь виїзд.
Сумний підсумок 3-х останніх виїздів: 3, 3 та 2 рила на виїзді. Невтішає...
Гра.
Почав Арсенал впевнено, але вже на сьомій хвилині пропустив. На двадцять сьомій наші вже пройобували 0:2. Саме цікаве, що гравців це не засмучувало. Вони у тому ж дусі продовжували штурм воріт Олімпіка. Найкращім був Славка Шаенко, який їбав та найобував захист Олімпіка на правому фланці, за що і отримував по ногах. І вже на 35-й хвилині Адріанов забив гол-красень, та так закрутив м‘ча, що ми не відразу повірили, що м‘яч у сітці.
Другий тайм красно-білі продовжували атакувати. Давали просратися донецьким Волга, Адріанов, все той же Шаенко, дотепно підключався по правому флангу Абдулмеджидов, впевнено розпасовував Сумцов, додавали гостроти до атак Мартишов, який вийшов на заміну, та Дьяченко, який відзначився на 60-й хвилині. Досить впевнено у другому таймі керував захистом Борзенко, навіть Льоша Горбунов доволі впевнено грав на виходах, коли захист таки провалювався.
Ой, як цього разу хлопці у красних футболках хотіли перемогти. Блядь, немов це останній матч у їх житті. Рвали та розривали Олімпік, який від охуєння не міг навіть перейти на половину поля Арсеналу. І от одна з нечисленних атак донеччан , навіс у боротьбу, Горбунов виходить, йде на м‘яч, випускає його і на 84-й хвилині рахунок стає 3:2. Суко!!!
Нерви були на межі. Усі гравці Арсенала зривались та відривались на гравцях Олімпіка та суддях. 3 жовтих картки арсенальці отримали за невдоволення рішенням судді, а Дьяченко за це отримав другу картку та залишив поле. Отака собі боротьба була у цьому матчі та, скажу вам, доволі нехуйова гра Арсенала, гра чемпіонів… майбутніх… сподіваюсь.
Шиза, як для двох, була непогана. Врешті-решт була, більше - скажу у кінці.
Після гри ми підійшли до Кесіля, та спиталися, чому замість стабільного і надійного Літовченка ставлять Горбунова, який кожного разу неприємно вражає нас. Відповідь була доволі простою. За вимогами ПФЛ у команді другої ліги має грати хоча б один гравець 1989-го року народження. Такого гравця тренери вирішили поставити на ворота. Отака неприємна новина.
Після матчу ми попиздили на вокзал. Квитків до Харкова не було на добу. Аптека взяв квиток до Микитовки. Я домовився з провідницєю, щоб вона прописала його до Харкова. О дев‘ятій єдина знайома людина у цьому місті занурилась у темряву та поздувала додому, а мені досталася фора у 4 години до потяга на Дніпропетровськ, по справах треба було їхати.
І чотири години я розсікав густе та насичене повітря, яке мені здавалося щільнішим за песок. Гаряче, нерухоме повітря. Люди на пероні, які то й робили, що штурмували вагони у напрямку Сімферополю та Харкова. Переважно жінки, молоді та привабливі. Я проходив мимо них та думав, куди вони їдуть. Ось ця мабуть на навчання до Харкова, а ось ця певно на море, точно на море. А вони мабуть думали, шо то за уйобок ходить туди-сюди?
Багато якихось грузових, дорослих вражень, мало весілля, мало випито та й ні з ким було. Багато роздумів про місто, та про людей, які в ньому мешкають. А ще ця йобана поразка, цей прпєздєний гол… Ось і весь виїзд.
Сумний підсумок 3-х останніх виїздів: 3, 3 та 2 рила на виїзді. Невтішає...
Лады :))) Это некто Журналист, если знаешь такового ;-). Стукни мне в асю, или позвони - разговор есть.
# Написал » 
: августа 18, 2006 9:41 PM
: августа 18, 2006 9:41 PM
А я так и понял. Кроме тебя некому Жадана впомнить. )))
Позвонить не могу, моб телефон расхуярил. Позвони мне на СДМА.
Позвонить не могу, моб телефон расхуярил. Позвони мне на СДМА.
Хороший у тебя моб :-0
А у меня после известных событий, последовавших за матчем Украина - Тунис, вместе с трубой и частью здоровья пропали и твои номера, так что или завтра на "Карпатах" пересечемся, или после на неделе через инет, ок?
Отправить комментарий
А у меня после известных событий, последовавших за матчем Украина - Тунис, вместе с трубой и частью здоровья пропали и твои номера, так что или завтра на "Карпатах" пересечемся, или после на неделе через инет, ок?
# Написал » : августа 19, 2006 2:00 PM
: августа 19, 2006 2:00 PM << Вернуться на главную страницу сайта Mad Rovers [Arsenal Kharkov Crew] (Фанаты ФК Арсенал Харьков)
